Лікування ревматоїдного артриту: сучасні підходи

Ревматоїдний артрит — це хронічне аутоімунне захворювання, яке вражає переважно суглоби, але може торкатися й інших органів. Супроводжується запаленням, набряками, болем і поступовим руйнуванням хрящової та кісткової тканин. Без належного лікування ця хвороба призводить до стійкої інвалідизації та суттєвого зниження якості життя. Одним з основних методів боротьби з артритом є тривала медикаментозна терапія, спрямована на контроль імунної відповіді. У схемах лікування часто застосовують базисні протиревматичні препарати, серед яких ключове місце посідає Метотрексат.

Основні напрями медикаментозного лікування

Терапія ревматоїдного артриту включає кілька ключових груп препаратів, які впливають на різні механізми розвитку хвороби:

1. Базисні протиревматичні препарати. Вони гальмують прогресування хвороби та запобігають руйнуванню суглобів. Метотрексат вважається «золотим стандартом», оскільки поєднує ефективність з відносно доброю переносимістю та використовується як перша лінія терапії.
2. Біологічні препарати. Це інноваційні засоби, які блокують певні молекули запалення, наприклад фактор некрозу пухлин або інтерлейкіни. Вони призначаються пацієнтам, для яких стандартні ліки виявилися недостатньо ефективними.
3. Таргетні синтетичні препарати. До цієї групи належать інгібітори JAK-кіназ, які впливають на внутрішньоклітинні сигнальні шляхи. Такі ліки показують високу результативність у разі резистентного перебігу артриту.
4. Глюкокортикоїди. Використовуються для швидкого зняття запалення і болю. Призначаються короткими курсами, оскільки за тривалого прийому мають серйозні побічні ефекти.
5. Нестероїдні протизапальні засоби. Застосовуються для симптоматичного полегшення болю і набряку, але не впливають на сам механізм хвороби. Вони є допоміжною частиною терапії.

Збалансоване поєднання цих груп препаратів дозволяє досягти тривалого контролю над хворобою та підвищити якість життя пацієнта.

Можливі ускладнення ревматоїдного артриту

Ревматоїдний артрит — це не лише проблема суглобів, він може впливати й на інші органи, провокуючи серйозні ускладнення. Якщо недбало ставитись до терапії, можуть виникати:

1. серцево-судинні порушення — підвищений ризик інфаркту та інсульту через хронічне запалення;
2. ураження легень — розвиток плевриту чи інтерстиціального фіброзу, що ускладнює дихання;
3. остеопороз — зниження щільності кісткової тканини, яке підвищує ризик переломів;
4. синдром Шегрена — сухість слизових оболонок очей та рота через ураження залоз;
5. анемія — зниження рівня гемоглобіну внаслідок постійного запального процесу;
6. інфекційні ускладнення — зумовлені як самим захворюванням, так і тривалим прийомом імуномодулюючих ліків.

Урахування можливих ускладнень дає змогу лікарю своєчасно призначати профілактичні заходи та коригувати терапію для безпечного контролю хвороби.